Історія рукопашного бою, як виду бойових єдиноборств

Історія рукопашного бою як виду бойових єдиноборств починається у далеку-далеку давнину. Комплекс прийомів боротьби з розвиненою кидковою технікою і технікою дій в партері, зображений на стіні усипальниці Бакета III в Бені-Хасана, XXI століття до н. е. (фонове фото сторінки). Крім того, наприклад на фото з права  одне з зображень на стіні гробниці Аменемхета, XX століття до н. е. – техніка виконання кидка з ривком за гомілку з високої стійки боротьби «Нуба».

Різні системи єдиноборств і самозахисту різного, часто східно-азійського походження, розвивалися головним чином як засоби ведення рукопашного поєдинку. В даний час практикуються в багатьох країнах світу в основному у вигляді спортивних вправ, що ставлять собі за мету фізичне і духовне вдосконалення.

Сучасний рукопашний бій, це універсальна система навчання прийомам захисту і нападу, що поєднала в собі багато функціональних елементів з арсеналу світових видів єдиноборств (ударна техніка руками, ногами, борцівська техніка, больові прийоми). Рукопашний бій – вид бойових єдиноборств який швидко розвивається і отримує популярність за повно-контактні поєдинки.

Якщо знову повернутись до історії, то потрібно відзначити надзвичайно сильний вплив на сучасні єдиноборства китайських та японських видів єдиноборств. Зокрема у Китаї традиційні єдиноборства були тісно пов'язані з філософією, зокрема, даосизмом, конфуціанством і буддизмом. Ще за цих часів військова підготовка відбувалася разом зі змаганнями з рукопашного бою. Вже в IV ст. до н.е. бойове мистецтво перетворилися у систему, яка включає не тільки фізичний, але і духовний розвиток.

Рукопашний бій розвивався і у Японії, де були створені ямабусі-секти, підготовка яких була дуже близькою до самурайської. Згодом у країні з’явилося декілька груп, серед яких можна виділити Дайто-рю, Ай-кі, Бу-дзю-цу клану Такеда.

У "золоті часи" стародавньої Греції з'являються єдиноборства, що згодом переростуть у красичну греко-римську боротьбу та вільну боротьбу. Особливо на становлення цих напрямків єдиноборств вплинув Олександр Македонський, а згодом і римські воєначальники, що приділяли велику увагу у підготовці воїнів не тільки у поєдинках зі зброєю, але і без неї.

Гладіаторські бої є окремою сторінкою у історії єдиноборств у Стародавньому Римі. Безкомпромісна боротьба не на життя а на смерть, вимагала від гладіаторів віртуозного володіння своїм тілом при надзвичайних вольових якостях.